Організація проведення громадських обговорень щодо рішень у сфері охорони довкілля

Організація проведення громадських обговорень щодо рішень у сфері охорони довкілля

Відповідно до:

• ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»,
• пункту "л" статті 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища",
• постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.2011 №771 «Про затвердження Порядку залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля»,
• «Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» (затв. Наказом Мінприроди №168 від 18.12.2003р.),
• Конвенції "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля" (Орхуська конвенція) і

з метою забезпечення прав громадськості щодо участі у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля в Україні регулюються правовідносини щодо реалізації прав громадськості на участь у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля.

Види рішень з питань, що стосуються довкілля, у процесі прийняття яких в Україні проводяться громадські обговорення:

• розробка та експертиза проектної і містобудівної документації;
• нормативно-правові акти;
• міждержавні, державні, регіональні, місцеві та інші територіальні програми, плани дій, стратегії та інші програмні документи;
• висновки державної екологічної експертизи;
• рішення про фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища;
• інші рішення, реалізація яких може мати істотний вплив на довкілля.

Експерти та спеціалісти  інститут громадського суспільства можуть бути залучені  до всіх форм і видів участі громадськості в прийнятті рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля, та виконувати такі роботи, як:

• організація та проведення громадської екологічної експертизи;
• громадське (публічне) обговорення проектів рішень центральних органів виконавчої влади та їх органів на місцях, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля,під час проведення парламентських слухань, конференцій, семінарів,круглих столів, обговорення результатів соціологічних досліджень,зборів громадян за місцем проживання тощо;
• робота в складі експертних та робочих груп, комісій, комітетів з розробки програм, планів, стратегій, проектів нормативно-правових актів, оцінок ризиків;
• робота в складі державних еколого-експертних комісій;
• обговорення заяв про екологічні наміри та наслідки запланованої діяльності та можливих альтернативних варіантів проектів рішень щодо цих видів діяльності при проведенні ОВНС;
• підготовка звернень до органів виконавчої влади з актуальних екологічних проблем з пропозиціями та рекомендаціями щодо їх вирішення в порядку, установленому Законом України "Про звернення громадян";
• виступи в засобах масової інформації з екологічних питань;
• інші форми, передбачені законодавством України.

Основні положення щодо форм проведення громадських обговорень при прийнятті рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля

Громадське обговорення в Україні є поширеною формою виявлення громадської думки для прийняття рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля, і може ініціюватися суб'єктами громадського обговорення.

На пропозицію громадськості або замовника проект урішення особа, яка приймає рішення, обирає форму громадського обговорення. Форми проведення громадських обговорень з питань, що стосуються охорони довкілля є різноманітними.

Частіше за все, з метою врахування інтересів суб'єктів громадського обговорення за рішенням особи, яка приймає рішення, при необхідності створюються представницькі консультативні або дорадчі органи, до складу яких на добровільних засадах можуть входити представники громадськості, замовника проекту рішення та особи, яка приймає рішення.

Особа, яка приймає рішення, призначає дату та місце проведення громадського обговорення та повідомляє про це суб'єктів громадського обговорення не пізніше ніж за 30 днів до моменту його проведення через засоби масової інформації (радіо, телебачення, пресу, систему Інтернет, спеціальні видання), шляхом розсилки таких відомостей зацікавленій громадськості звичайною чи електронною поштою, розміщення оголошень у громадських місцях та інформаційних центрах, інформування через представницькі консультативні та дорадчі органи.

У повідомленні про проведення громадського обговорення міститься інформація про:

•  передбачувану процедуру, місце, дату та час його проведення;
•  зміст заяви замовникапроекту рішення щодо намірів розміщення, будівництва, реконструкції об'єкта чи здійснення іншої діяльності, яка справляє чи може справити негативний вплив на стан довкілля,
• короткий зміст проекту концепції, стратегії, програми,місцевого плану дій, нормативно-правового акта;
•  особу, яка приймає рішення; адреси, за якими можна ознайомитися з додатковою інформацією та надіслати інформаційні запити, пропозиції, зауваження і рекомендації щодо запланованого розгляду питання;
•  строки подання інформаційних запитів, зауважень та пропозицій;
•  можливість участі громадськості.

Частіше за все громадське обговорення розпочинається з доповіді замовника проекту рішення. У доповіді повинні бути висвітлені такі питання:

•  зміст проекту рішення щодо запланованої діяльності (абонормативно-правового акта);
•  можливий негативний вплив на стан довкілля (абонеобхідність розгляду проекту нормативно-правового акта);
•  заходи для запобігання та/або зменшення такого впливу;
•  короткий зміст проекту рішення (або проекту нормативно-правового акта);
•  зміст зауважень та пропозицій громадськості, які надійшли до початку громадського обговорення;
•  інші відомості щодо проекту рішення.

Під час проведення громадського обговорення громадськості надається можливість вільно висловлювати в усній таписьмовій формі свої думки, зауваження, пропозиції, рекомендації щодо винесених на розгляд питань. 

Матеріали громадського обговорення фіксуються із застосуванням стенографічних або аудіовізуальних методів. Представники замовника проекту рішення зобов'язані забезпечити відповіді на запитання громадськості в усній формі під час громадського обговорення або в письмовій формі після їх закінчення.

Хід та результати громадського обговорення оформлюються протоколом, який підписується головою і секретарем, обраними начас проведення громадського обговорення його учасниками.

Результати повинні бути максимально враховані при підготовці проекту рішення. 

Особа, яка приймає рішення, після визначення відповідного рішення щодо розглянутого питання інформує про нього громадськість через засоби масової інформації у строк, який неповинен перевищувати 30 календарних днів.На письмовий запит громадськості їй можуть надаватися для ознайомлення стенограми, аудіо-, відеозаписи, повний текст прийнятого рішення з його обґрунтуванням та інші матеріали, що мають відношення до громадського обговорення. Матеріали громадського обговорення зберігаються вархівах.

Громадськості надається можливість надсилати своїзауваження та пропозиції до представницьких консультативних та дорадчих органів у строки, оголошені в пресі. Пропозиції тазауваження громадськості щодо проектів нормативно-правових актів повинні бути розглянуті та враховані в межах чинного законодавства.

Участь громадськості при проведенні ОВНС та екологічної експертизи проектів будівництва

Особливості громадського обговорення в процесі оцінки впливу на навколишнє середовища (ОВНС) та підготовки висновків державної екологічної експертизи

Громадське обговорення в процесі прийняття рішення щодо розміщення, будівництва, реконструкції об'єкта чи здійснення іншої діяльності, яка справляє чи може справити негативний вплив на стан довкілля, відбувається протягом 2 основних стадій: стадії підготовки матеріалів ОВНС та стадії екологічної експертизи.

Громадське обговорення відбувається у формі коментування та громадських (публічних) слухань. Для видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проведення громадських слухань на стадії підготовки матеріалів ОВНС є обов’язковим. Масштабність обговорення повинна визначатися масштабами очікуваного впливу. Протягом громадського обговорення може проводитись кілька слухань.

На стадії підготовки матеріалів ОВНС громадське обговорення розпочинається з моменту публікації «Заяви про наміри» (з самого початку ОВНС, розробник ОВНС і власник Проекту готує «Заяву про наміри» (Додаток «Г» ДБН А.2.2-1-2003), в якій мають бути зазначені всі потенційні проблеми щодо впливу на довкілля та потенційні екологічні ризики Проекту).

Процес консультацій з ОВНС, згідно п.1.6 ДБН А.2.2-1-2003, розпочинається з оголошення «Заяви про наміри» реалізувати Проект, після чого можуть відбутися початкові громадські обговорення щодо Проекту (вони стали знову обов'язковими з 20.11.2012р., коли в дію увійшли зміни до абз.3 ч.1 ст.31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Кількість громадських обговорень вітчизняними будівельними нормами та законами не регулюється. Друге відкрите слухання доцільно проводити тоді, коли результати ОВНС разом з будь-якими коментарями від громадськості, зібраними впродовж процесу, стають доступними для Замовника Проекту, Генпроектувальника та розробника ОВНС. Примірники ОВНС мають бути доступними для громадськості. Для цього в «Заяві про наміри» реалізувати Проект зазначається дата, місце та період ознайомлення громадскості із матеріалами ОВНС та Проекту.

Тривалість громадського обговорення (коментування та проведення громадських слухань) на цій стадії не може бути меншою 30 днів з моменту публікації «Заяви про наміри».

Обов’язкові громадські слухання проводяться не раніше ніж за 15 днів з моменту надання громадськості проекту матеріалів ОВНС та іншої документації для ознайомлення і розгляду та оприлюднення оголошення про їх проведення.

У процесі екологічної експертизи також можуть проводитись громадські (публічні) слухання та відкриті засідання. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи також може здійснюватися шляхом виступів у засобах масової інформації, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведенню громадської екологічної експертизи, тощо.

Протягом громадського обговорення організатор громадського обговорення повинен забезпечити безкоштовний доступ громадськості до всієї інформації, що стосується процесу прийняття рішення (матеріалів ОВНС та іншої документації), наявної на момент реалізації процедури громадського обговорення і в міру її надходження.

Така інформація повинна принаймні включати наступне:

•  опис промислового об'єкта, фізичні та технічні характеристики запропонованої діяльності, включаючи оцінку передбачуваних відходів і викидів;
•  опис найбільш суттєвих факторів впливу на навколишнє природне середовище;
•  опис заходів, передбачених для запобігання та/або зменшення впливу, включаючи викиди;
•  популярне резюме вищезгаданого;
• огляд основних альтернатив, розглянутих заявником;
• іншу, передбачену законодавством документацію, що подається до органу, який затверджує висновки екологічної експертизи та наявна на момент звернення громадськості.

Доступ громадськості до інформації забезпечується шляхом розміщення її для ознайомлення у місцях, доступних для громадськості, на території, на яку поширюється вплив діяльності, щодо якої розробляється документація. Зазначена інформація може розміщуватися для ознайомлення у приміщеннях відповідних органів місцевої влади та місцевого самоврядування, Орхуських центрах та у відповідних територіальних органах, які затверджують висновки екологічної експертизи, а також у мережі Інтернет. Громадськості надається можливість робити копії та виписки з наданої документації, а також ознайомлення з інформацією за місцем розміщення.

Матеріали врахування думки громадськості в процесі ОВНС та державної екологічної експертизи повинні містити:

• відомості про опублікування в засобах масової інформації Заяви про наміри і проведення громадських обговорень;
• письмові та інші документи звернень громадськості;
• перелік матеріалів, представлених з боку замовника і виконавця ОВНС на розгляд громадськості, перелік питань, пропозицій та зауважень громадян, обґрунтовані відповіді;
• узагальнені рішення про враховану частину громадських пропозицій (зауважень) та обґрунтування, що стосуються неврахованої їх частини (у формі таблиці, де зазначається пропозиція та інформація про її врахування);
• рішення громадської експертизи (якщо вона проводилась).

Внесення змін до матеріалів ОВНС за результатами громадського обговорення здійснюється за замовником і генпроектувальником. Мотивація неврахування тих чи інших рішень пропозицій (зауважень), надається громадськості.

Матеріали ОВНС після їх завершення, комплектуються «Заявою про екологічні наслідки планованої діяльності». «Заява про наслідки» стисло наводить висновки ОВНС та найбільш важливі коментарі (Пункт 4.2 ДБН А.2.2-1-2003), та повідомляє про її розповсюдження через загальнонаціональні / або місцеві засоби масової інформації, публікації в мережі Інтернет.

Підсумковий варіант ОВНС, що включає усі коментарі громадськості, в складі проектної документації відповідного етапу проектування - подається на експертизу (процес аналізу і оцінки проектної документації, який проводиться відповідальними експертними установами і організаціями всіх форм власності згідно вимог статті 31 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Пам’ятка експерта екологічної експертизи

(в частині перевірки дотримання вимог щодо участі громадськості в прийнятті рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан навколишнього середовища)

Звертаємо увагу учасників інвестиційного процесу будівництва об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку (інвесторів, замовників планованої діяльності та проектних організацій, органів державної влади, місцевого самоврядування), що при прийомі проектної документації на екологічну експертизу перевіряється наявність наступних документів:

• Наявність в складі матеріалів ОВНС «Заяви про наміри», підписаної та погодженої в установленому порядку, та «Завдання на розроблення матеріалів ОВНС». Дата підписання «Заяви про наміри» має передувати, або співпадати з датою підписання «Завдання на розроблення матеріалів ОВНС» Нормативні посилання: п.п. 1.6, Додаток «Г» (обов'язковий), Додаток «Д» (обов'язковий) ДБН А.2.2-1-2003.
• Публікація (копія) «Заяви про наміри» в засобах масової інформації (ЗМІ). У пункті 12 «Заяви про наміри» повинна бути інформація щодо адреси, телефону і часу ознайомлення громадськості з матеріалами проекту і ОВНС, подачі пропозицій. Нормативні посилання: п.п. 1.6, 1.10 та Додаток «Г» (обов'язковий) ДБН А.2.2-1-2003.
• Наявність протоколу громадських слухань, що засвідчує факт їх проведення (для об'єктів, наведених в Додатку «Е» ДБН А.2.2-1-2003, з урахуванням примітки до нього). Нормативні посилання: п.п. 1.9, 1.10 ДБН А.2.2-1-2003; п.п. 2.10, 2.11 «Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» (затв. Наказом Мінприроди №168 від 18.12.2003р., що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04.02.2004 за №155/8754); постанова Кабінету Міністрів України від 29.06.2011 №771 «Про затвердження Порядку залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля».
• Дотримання терміну не менше 30 днів з моменту публікації «Заяви про наміри» та «Заяви про екологічні наслідки планованої діяльності» до дати підписання протоколу громадських слухань. Нормативні посилання: п. 2.6 «Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» (затв. Наказом Мінприроди №168 від 18.12.2003р.); п.23 постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.2011 №771 «Про затвердження Порядку залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля».
• Наявність в складі матеріалів ОВНС «Заяви про екологічні наслідки діяльності», оформленої відповідно до вимог розділу 4 ДБН А.2.2-1-2003, підписаної Замовником і Генеральним проектувальником та підтвердження її розповсюдження в ЗМІ. Нормативні посилання: ч. 1 ст. 10, п. 1 ст.15, ст. 35 Закону України «Про екологічну експертизу»; п.п. 1.3,1.6, 1.8, 2.1, 4.1, 4.2, 4.3 ДБН А.2.2-1-2003; постанова Кабінету Міністрів України від 29.06.2011 №771 «Про затвердження Порядку залучення громадськості до обговорення питань щодо прийняття рішень, які можуть впливати на стан довкілля».
• Підтвердження факту передачі «Заяви про екологічні наслідки діяльності» на електронних/паперових носіях в місцеві органи влади (наявність копії супровідного листа із вхідною реєстрацією канцелярії відповідного органу). Нормативні посилання: п. 4.3 ДБН А.2.2-1-2003.

Здійснення громадської екологічної експертизи

      В Україні законодавчо передбачено здійснення громадської екологічної експертизи. 

Громадська екологічна експертиза може здійснюватись у будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування. її висновки можуть мати форму рекомендацій.

     Участь громадськості є настільки важливим і актуальним принципом проведення екологічної експертизи, що заслуговує більш детального розгляду. Громадська екологічна експертиза організується і проводиться з ініціативи громадян і суспільних об'єднань, а також з ініціативи органів місцевого самоврядування громадськими об'єднаннями, що зареєстровані у встановленому законодавством України порядку. Основним напрямком їхньої діяльності є охорона навколишнього середовища, у тому числі організація і проведення екологічної експертизи. Громадська екологічна експертиза може проводитися незалежно від державної для одних і тих же об'єктів. Це означає, що вона може проводитися до, одночасно або після державної екологічної експертизи.

Громадські об'єднання, що здійснюють громадську екологічну експертизу, мають право:

• одержувати від замовника документацію, що підлягає екологічній експертизі, передбачену законом;
•  знайомитися з нормативно-технічною документацією, що встановлює вимоги до проведення державної екологічної експертизи;
•  брати участь як спостерігачів через своїх представників у засіданнях експертних комісій державної екологічної експертизи і брати участь в обговоренні висновків громадської екологічної експертизи.

Умови проведення громадської екологічної експертизи:

•  державна реєстрація заяви громадських об'єднань про проведення екологічної експертизи;
• додержання порядку і термінів цієї реєстрації органами місцевого самоврядування;
• додержання форми і змісту заяви про проведення екологічної експертизи;
• обов'язком суспільних об'єднань, що організують екологічну експертизу є сповіщення населення про початок і результат її проведення;
• відмова в державній реєстрації заяви про проведення громадської екологічної експертизи повинна супроводжуватись вичерпним переліком основ для цього.

Висновок громадської екологічної експертизи спрямовується в Мінекоресурсів і його органам, замовнику, органам, що приймають рішення про реалізацію об'єктів екологічної експертизи, органам місцевого самоврядування; може передаватися іншим зацікавленим особам також публікуватись у засобах масової інформації.

У випадку надання юридичної чинності висновку громадської екологічної експертизи, на керівника і членів експертної комісії громадської екологічної експертизи поширюються вимоги про відповідальність за правильність, обґрунтованість висновків відповідно до трудового, цивільного, адміністративного або карного законодавства. Сила громадського висновку залежить від дискусивності об'єкта обговорення й авторитету суспільних експертів, мотивованості доводів. Треба мати на увазі, що мета й основні прийоми, як і принципи державної і громадської екологічної експертиз, збігаються. Громадська екологічна експертиза, поряд з іншими задачами, має на меті привернути увагу державних органів до конкретного об'єкта, широко поширювати об'єктивну, науково обґрунтовану інформацію про його потенційну екологічну небезпеку, необхідність проведення заходів щодо її попередження. Підставами для проведення громадської екологічної експертизи можуть бути рішення органів місцевого самоврядування; вищих виконавчих органів чи суспільних об'єднань, рішення загальних зборів наукового колективу, групи громадян, що проживають в одному селищі, кварталі, на одній вулиці.

З огляду на залежність сили висновку громадської екологічної експертизи, від авторитету учасників і мотивованості доводів дуже важливо забезпечити правильну процедуру експертизи і підбір членів і голови комісії громадської екологічної експертизи.

Взагалі вимоги до громадської екологічної експертизи адекватні проведенню державної екологічної експертизи, однак скрупульозність і старанність їхнього виконання мають підвищене значення в зв'язку з відсутністю обов'язковості висновку. Склад експертів за їх науковою кваліфікацією і компетентністю повинний бути за рівнем не нижче експертів державної екологічної експертизи - інакше їхні доводи, навіть більш мотивовані, не будуть належним чином сприйняті.

Немаловажне значення має ретельне виконання усіх вимог громадської екологічної експертизи. Нерідко вимоги сприймаються як формалізм, бюрократизм, а тим часом є неодмінними і необхідними - повне їхнє дотримання позитивно впливає на експертний висновок громадськості.

Одержання мотивованого, обґрунтованого висновку важливо, але це лише частина справи. Головне - довести мотивований висновок до відома приймаючих рішення органів і посадових осіб, зробити його альтернативним, рівноправним, поряд з висновками державної екологічної експертизи, думкою офіційних організацій. Тому доцільно довести зміст громадської екологічної експертизи до населення максимально широко шляхом розсилання висновку, опублікування його в засобах масової інформації, організації лекцій, круглих столів, дискусій, обговорень.

Громадська екологічна експертиза не виключає оплату роботи експертних комісій (за рахунок екологічних фондів, пожертвувань, інших надходжень не заборонених законодавством). Допускається і самооподаткування громадян відповідно до законодавства. В деяких країнах дуже поширена практика об'єднання громадян для вирішення тимчасових екологічних проблем, проведення громадської екологічної експертизи , запрошення юриста для консультації чи виступу в суді, збір коштів винятково для локальних екологічних негараздів.

Таким чином, громадськості належить вагома роль у виконанні вимог про обов'язковість проведення державної екологічної експертизи, з метою запобігання забруднення середовища.

Аналітична записка "Щодо оцінки викликів національній безпеці в екологічній сфері"

"Щодо оцінки викликів національній безпеці в екологічній сфері"

Невпинний процес погіршення природного довкілля негативно впливає на стан здоров’я і якість життя українців та генерує загрози національній безпеці в екологічній сфері. Тому особливого значення набуває питання аналізу екологічної ситуації, що є необхідною умовою для своєчасного виявлення та відстеження екологічних проблем і визначення шляхів їх запобігання та подолання.

В рамках Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [1] (ст. 22) розроблено та введено в дію «Положення про державну систему моніторингу довкілля» [2], згідно якого здійснюється система спостережень за показниками, що є кількісними характеристиками стану довкілля. На нормативно-правовому рівні встановлені суб’єкти системи моніторингу та дано визначення державної системи моніторингу довкілля, як «системи спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки». Такі спостереження за основними напрямками здійснюються і їх результати відображаються у відповідних звітах суб’єктами моніторингу. Проте аналіз та оцінка ситуації за отриманими даними спостережень з метою виявлення негативних тенденцій, визначення та оцінки рівня їх небезпеки з подальшим виробленням науково обґрунтованих пропозицій щодо їх подолання потребує застосування сучасних методів кількісного та якісного аналізу. Серед таких методів слід відмітити значимість індикативного аналізу, що передбачає використання гранично-припустимих (порогових) значень індикаторів, вихід за межі яких свідчить про виникнення загроз в досліджуваній сфері.

Порогові значення індикаторів в тій чи іншій сфері, як правило, встановлюються на рівні нормативних значень, визначених чинним законодавством, або з врахуванням норм міжнародного законодавства, наукових напрацювань та досвіду інших країн. При чому, встановлені порогові значення мають періодично переглядатись та коригуватись в часі відповідно до вихідних умов.

В рамках Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 33) встановлено систему екологічних нормативів, якими є гранично допустимі норми хімічних сполук в атмосфері, воді, ґрунті та показники, що характеризують оптимальний рівень ведення лісового господарства. Рівень екологічної безпеки фізичного впливу на навколишнє середовище визначається нормативами гранично допустимих рівнів акустичного, електромагнітного, радіоактивного, теплового, світлового та інших видів забруднення.

На жаль, до цього часу не існує єдиного підходу до визначення системи показників та їх порогових значень, що характеризують рівень безпеки в екологічній сфері. А в діючих моніторингах показників соціально-економічного розвитку, що здійснюється на основі діючих законодавчих актів, показники стану довкілля фактично не враховуються. Зокрема, це стосується методики оцінки економічної безпеки України [3] та методик оцінки розвитку територій України (моніторинг показників розвитку регіонів з метою визначення їх репресивності, «Методика рейтингової оцінки соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя») [4, 5].

Загальна оцінка рівня екологічної безпеки є досить складною, оскільки включає в себе багато аспектів, котрі важко виразити єдиним показником. Тому цілком очевидно, що це має бути система показників, кожен з яких в свою чергу має комплексно відображати стан того конкретного об’єкту навколишнього середовища чи процес, що відбувається під впливом антропогенного впливу. Окрім того, не менш складними залишається питання встановлення порогових рівнів цих показників з огляду на недостатній рівень розробки та встановлення нормативів, гранично допустимих значень впливу хімічних, фізичних і біологічних чинників як на національному, так і міжнародному рівнях.

Перелік показників, запропонованих Європейською Економічною Комісією ООН (Керівництво з застосування екологічних показників в країнах Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії, Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу та інші міжнародні нормативно-методичні документи) та конкретні кількісні цільові показники запропоновані не в повному обсязі. Зокрема, це стосується нормативів щодо обсягів втрат прісної води при транспортуванні, охорони та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер, повторного використання води, структури земельних ресурсів тощо.

В нормативно-правовій базі України також відсутні нормативні значення низки показників, що можуть бути застосовані для оцінки екологічної безпеки держави в цілому та окремих її територій. Так, до цього часу не в повній мірі розроблені нормативи у сфері використання природних ресурсів, передбачені чинним законодавством. У тому числі, це стосується використання земельних ресурсів. Сучасний погляд на раціональну структуру землекористування визначається положеннями чинних нормативно-правових актів. В Земельному кодексі України, прийнятому у 2001 році в ст. 165 відмічено необхідність встановлення норм в галузі охорони земель, «які визначають вимоги щодо якості земель, допустимого антропогенного навантаження на ґрунти та окремі території, допустимого сільськогосподарського освоєння земель тощо» [6]. У розділі 2 Закону України «Про охорону земель» конкретно встановлено перелік стандартів та нормативів в цій сфері [7]. Водночас питання встановлення нормативів щодо оптимального співвідношення земельних угідь, якісного стану ґрунтів, інтенсивності їх використання в Україні залишається відкритим. Хоч є різні пропозиції, які базуються на критеріях обмежень, що використовуються в сучасній світовій практиці. Зокрема, досвід країн Західної та Центральної Європи свідчить про необхідність обов’язкового дотримання щонайменше двох вимог, а саме: ступеня розораності земель, який не повинен перевищувати 20-30 % території держави (що так і є в цих країнах) та достатньо високої питомої ваги заповідної зони від загальної площі території (15-20 %).

Загострення проблем, обумовлених збільшенням обсягів утворення та накопичення відходів побутового та виробничого походження, засвідчує відсутність ефективного контролю над потоками відходів та недосконалість інформаційно-аналітичної системи у сфері управління відходами. Хоч в Україні розроблені норми, правила, стандарти, гігієнічні нормативи, ліміти у сфері поводження з відходами, питання встановлення показників екологічної безпеки у цій сфері не вичерпано. Про необхідність удосконалення законодавства у сфері поводження з відходами, його гармонізації із законодавством Європейського Союзу та приведення класифікації відходів у відповідність з європейськими стандартами та вдосконалення державної статистичної звітності у сфері поводження з відходами відмічено в «Концепції Загальнодержавної програми поводження з відходами на 2013‑2020 роки», прийнятої в січні 2013 року [8].

Враховуючи цю проблему і беручи до уваги нормативні значення, зазначені в національних та міжнародних нормативних документах, досвід розвинутих країн світу та напрацювання науковців, пропонується створити систему показників, що може бути застосована для оцінки екологічної безпеки на державному та регіональному рівні.

Одним із вагомих наслідків антропогенного навантаження на навколишнє середовище є забруднення атмосферного повітря, яке є найважливішим життєзабезпечуючим природним ресурсом. Щорічно в повітряний басейн в Україні потрапляє біля 7 млн т забруднюючих речовин і щільність викидів становить біля 11 т на 1 кв. км території країни. Постійний процес забруднення атмосфери негативно відображається на якості повітря, ґрунтів, водних ресурсів, рослинному покрові, зміні клімату та створює загрози для здоров’я населення.

Довідково: За даними Державної служби статистики України, в 2011 році в атмосферу потрапило 6877,3 тис. т забруднюючих речовин, у тому числі від стаціонарних джерел 4374,6 тис. т, від пересувних - 2502,7 тис .т. Протягом року в атмосферу викинуто 236 млн т діоксиду вуглецю, 886,2 тис. т метану та 23,8 тис. т оксиду азоту, що належать до парникових газів та впливають на зміну клімату [9].

Показником, що характеризує стан атмосферного повітря є комплексний індекс забруднення атмосфери (ІЗА), який визначається як сума концентрацій забруднюючих речовин в долях до гранично допустимих норм. Значення цього показника менше за 2,5 відповідає чистій атмосфері [10]. Зважаючи на те, що першочерговим завданням у сфері захисту атмосферного повітря є вжиття заходів, спрямованих на зниження викидів шкідливих речовин від пересувних та стаціонарних джерел, вважається за доцільне при оцінці стану безпеки в екологічній сфері враховувати річні темпи зростання викидів шкідливих речовин в атмосферу. Значення цього показника ≤ 1 означає зниження обсягів викинутих в повітря шкідливих речовин, тому його можна вважати пороговим.

Стан земельних ресурсів пропонується оцінювати виходячи з тих припущень, що до основних антропогенних чинників впливу на земельні ресурси належать сільськогосподарська освоєність, особливо розораність земель, інтенсивна хімізація ґрунтів, ерозійні та інші деградаційні процеси, забрудненість ґрунтів тощо. В Україні накопичені серйозні проблеми у сфері розподілу земельних ресурсів за цільовим призначенням з точки зору його економічного та екологічного обґрунтування, що негативно відображається на якості та ефективному використанні земельних ресурсів, призводить до погіршення природної здатності ґрунтового покриву до самовідновлення, збіднення флори і фауни.

Довідково: Землі сільськогосподарського призначення в Україні становлять 70,9 % території країни, 53,8 % припадає на ріллю, що значно перевищує екологічно обґрунтовані норми (в країнах Європи орні землі становлять 30-32 % загальної площі суходолу). Розміри порушених (землі під відкритими розробками, кар’єрами, шахтами та відповідними спорудами) та відпрацьованих (ділянки земель, на яких повністю або частково завершено розробки родовищ корисних копалин, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи, пов'язані з порушенням ґрунтового покриву та потребують рекультивації) земель на початок 2012 року складали відповідно 144,0 та 45,1 тис. га [9].

Оцінку екологічної стабільності землекористування можна здійснювати шляхом розрахунку коефіцієнта екологічної стабільності, який є одним із критеріїв ефективності землекористування. Ґрунтуючись на тому, що середньостабільний стан землекористування характеризується значенням цього показника в межах 0,51-0,67, ці межі пропонується вважати пороговими [11]. За даними Міністерства екології та природних ресурсів України екологічна стабільність землекористування протягом останніх років на території України характеризується стабільно нестійким рівнем (0,41). В межах регіонів країни цей показник коливається від 0,74 в Закарпатській області до 0,28 в Дніпропетровській, Запорізькій та Миколаївській областях.

Показником, що характеризує рівень антропогенного впливу на стан екосистем є коефіцієнт антропогенного навантаження. Помірному антропогенному навантаженню відповідають території, де значення цього показника знаходяться в межах 3,1-3,5 [13], тому цей інтервал пропонується використовувати в якості порогового. В Україні коефіцієнт антропогенного навантаження у 2011 році становив 3,42 бали, що характеризує значний ступінь навантаження.

Структуру землекористування яскраво характеризують рівень розораності території та доля природних заповідних територій у загальній площі. Оптимальні екологічні параметри структури землекористування рекомендовані сучасними вітчизняними науковцями з урахуванням наукових праць В. Докучаєва та Н. Рейменса, можуть бути використані як порогові при оцінці стану екологічної безпеки. Оптимальний рівнем розораності території є 40-45 %, гранично допустимим – 60 %.

Довідково: Розораність земель в Україні складає 53,8 %, що значно вище оптимального рівня, та є найвищою серед країн Європи. У Франції і Німеччині рівень розораності земель становить – 33 %, в Іспанії - 30, Нідерландах – 24 % [15].

Довготривале екологічно незбалансоване використання земельних ресурсів, незавершеність формування земельних відносин та екологічно незбалансоване ведення землеробства призвели до загрозливого стану ґрунтового покриву України, що проявляється у поширенні ерозійних процесів, підтоплень та інших деградаційних процесів. Для збереження земельних ресурсів надзвичайно важливим є їх відновлення, де важливу роль відіграють рекультиваційні процеси. Відношення площ рекультивованих земель до площі деградованих за певний період (наприклад, за рік) характеризує рівень відновлення ґрунтового покриву. Значення цього показника не менше одиниці означає позитивні процеси щодо відновлення ґрунтового покриву.

Унікальною екологічною системою є ліси, що виконують вирішальну роль у формуванні клімату та ландшафтів, сприяють збереженню біологічного різноманіття, покращують якість довкілля, знижують рівень шуму та виступають джерелом сировини для багатьох галузей економіки. Загальна площа лісів та лісовкритих площ в Україні становить 10611,3 тис. га, що становить 17,6 % території країни [9]. Такий показник лісистості є одним із найнижчих серед країн Європи, причиною чого є надмірна інтенсивність експлуатації лісів, низький рівень культури лісокористування тощо. Оптимальний рівень лісистості, науково обґрунтований для нашої держави з розрахунку на її географічне розміщення та кліматичні умови, повинен становити не менше 20 % [12]. Тому саме цей рівень пропонується вважати пороговим значенням.

З метою досягнення оптимальної лісистості, підвищення водоохоронних, ґрунтозахисних, санітарно-гігієнічних, інших корисних властивостей лісів і захисних лісових насаджень, поліпшення якісного складу лісів, підвищення їх продуктивності та біологічної стійкості здійснюються заходи щодо відтворення лісів. В Україні, з урахуванням стану довкілля, географічних, демографічних особливостей територій, на нормативно-правовому рівні встановлено граничні значення коефіцієнтів (нормативів) відтворення лісів відповідно до площі суцільних рубок для регіонів на рівні не менш 1, для держави - не менш 2.

Визначальну роль у забезпеченні загальної екологічної рівноваги в біосфері, збереженні найбільш типових та унікальних природних комплексів і ландшафтів, збереженні генофонду рослинного і тваринного світу, формування екологічної культури населення відіграє природно-заповідний фонд. Загальна площа природно-заповідного фонду України складає 3,57 млн га, його доля («показник заповідності») сягає 5,9 % території країни [9]. Відповідно до Закону України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» до 2015 року, планується створення заповідних територій та об’єктів на площі 6,3 млн га, що складатиме 10,3 % території України [14]. Задекларована межа «показника заповідності» може бути використана як погорове значення.

Довідково: У Швейцарії заповідна площа становить 18,5 %, Австрії – 25 %, Німеччині – 24 % території країни [15].

Нагальним питанням сучасності є збереження та раціональне використання водних ресурсів, що відіграють вирішальну роль у розвитку економіки та у життєдіяльності населення. Для України це питання є надзвичайно актуальним з огляду на недостатній рівень забезпеченості водними ресурсами та загострення проблем водокористування, пов’язаних з надмірним забрудненням промислового та комунально-побутового характеру водних об’єктів, високим рівнем зношеності основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькою продуктивністю очисних споруд, порушенням самовідновлюваної та самоочисної здатності водних систем. Тому сучасні водоресурсні проблеми набули загальнодержавного значення і значною мірою трансформовані у загрози національної безпеки в екологічній сфері.

Характерною ознакою питного водопостачання в Україні є те, що понад 70 % воно забезпечується за рахунок поверхневих вод. Тому індикатор якості повеневих вод має бути включеним до показників екологічної безпеки. Одним із показників, що комплексно характеризує якість води є індекс забрудненості води (ІЗВ), що розраховується за гідрохімічними та гідробіологічними показниками. За його значенням визначається клас якості води (всього передбачено 7 класів), де при значенні зазначеного індексу в межах 0,3 < ІЗВ < 1 вода вважається чистою (2 клас), в межах 1 < ІЗВ < 2,5 – помірно забруднена (3 клас). Враховуючи прийняту класифікацію порогом ІЗВ пропонується вважати значення 2,5.

Зростання стоку біогенних речовин і зміна їхнього якісного складу призводять до збагачення водойм біогенними елементами (евтрофікації), що супроводжується підвищенням продуктивності водойм, що зумовлює істотні зміни в гідрохімічному режимі, зокрема, та екосистемі в цілому. В Водній Рамковій Директиві ЄС (2000/60ЄС) відмічено необхідність моніторингу поверхневих вод, насамперед водних об’єктів, які підпадають під вплив антропогенного евтрофування [16]. Інтегральним показником рівня трофності вод є індекс E-TRIX, який змінюється відповідно з рівнем трофності вод від 0 до 10 (< 4 - низький рівень, якість висока; 4-5 - середній рівень, якість задовільна; 5-6 - високий рівень, якість середня; > 6 - дуже високий рівень, якість погана). Порогом цього показника пропонується вважати значення менше 5.

Єдиним правильним шляхом попередження екологічної загрози у сфері збереження водних ресурсів є їх раціональне використання. Останнім часом щорічний забір води з природних водних об’єктів в Україні становить близько 15 млн куб. м. Втрати при транспортуванні води складають 15 % від усієї забраної. Основною причиною такого стану є високий ступінь зносу водогінних та каналізаційних мереж, який в середньому по Україні сягає 62,3 %. При цьому, темпи оновлення цих мереж не відповідають темпам їх зносу. Тому показник зносу основних фондів водогінних та каналізаційних мереж слід включити до індикаторів стану безпеки в екологічній сфері. Порогове значення ступеню зносу основних засобів промисловості згідно «Методики оцінки економічної безпеки» складає 35 % [3].

Одним із негативних факторів, що впливає на водні ресурси є скидання забруднених стоків та безповоротний водозабір. Щороку у водойми скидається більше півтора млрд. куб. м забруднених зворотних вод, з них 20 % ті, що не проходили очистку. Основними причинами скидання забруднених стоків у поверхневі водойми є нестача у більшості населених пунктів країни централізованого водовідведення, низька якість очищення зворотної води, незадовільний стан функціонуючих очисних споруд. Законом України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро на період до 2021 року» [17], що набрав чинності 1.01.2013 р., встановлені цільові показники щодо створення замкнутих систем виробничого водопостачання. Потужність споруд оборотного водопостачання об’єктів господарювання відповідно до цього Закону за період 2013-2021 рр. мають зрости з 55 до 80 тис. куб. метрів на добу. Значення потужностей вказаних об’єктів на рівні 80 тис. куб. метрів на добу пропонується вважати пороговими.

У зв’язку з критичною ситуацією в Україні щодо утворення, накопичення, зберігання, перероблення, утилізації та захоронення відходів і відсутністю протягом тривалого часу адекватного реагування на її виклики, має здійснюватись аналіз показників поводження з відходами.

Довідково: За останні роки загальні обсяги утворення відходів перевищують 400 млн т в рік (біля 10 т на душу населення), 99 % з яких надходять від економічної діяльності підприємств та організацій. Із загального обсягу утворених відходів щороку утилізується біля 34 %, переважна їх частина видаляється у спеціально відведені місця чи об’єкти. Станом на початок 2012 р. у спеціально відведених місцях чи об’єктах та на території підприємств країни накопичилось 14,4 млрд т відходів, з яких 19,5 млн т відходи І-ІІІ класів небезпеки, що створюють значні ризики для здоров’я населення і стану навколишнього середовища [9].

Для оцінки стану екологічної безпеки у сфері поводження з відходами пороговим значенням для показника «кількість утворених відходів на душу населення» [18] пропонується взяти рівень ЄС-27 - 6,0 т/душу населення. Враховуючи складні проблеми в Україні щодо накопичення та рівня вторинного використання відходів щорічний темп приросту цих показників дозволить кількісно оцінити зміну ситуації в цій сфері. При цьому річні темпи приросту цих показників повинні відповідно бути менше та більше одиниці.

Для останньої групи індикаторів, що характеризує дієвість (результативність) державної політики щодо охорони навколишнього середовища слід включити інтегральний індекс реалізації екологічних програм, що визначається відповідно до «Методики оцінки ефективності реалізації регіональних природоохоронних та державних (загальнодержавних) цільових екологічних програм» [19]. Пороговим значенням цього показника є 100 %, що відповідає якісній оцінці «повне виконання». Ефективність державних заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів характеризується рівнем ресурсоємності та енергоємності економіки (ВВП). Тому динаміка цих показників, а саме, їх зниження чи зростання дозволить оцінити негативні чи позитивні зрушення у сфері реалізації державної політики.

Зведений перелік показників стану безпеки в екологічній сфері та їх порогові значення наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Порогові значення показників стану безпеки в екологічній сфері

Індикатор, одиниця виміру	Порогове значення
Атмосферне повітря
Індекс забруднення атмосфери (ІЗА), од.	Не більше 2,5
Індекс річних викидів шкідливих речовин в атмосферу, од.	Менше ≤ 1
Земельні ресурси
Коефіцієнт екологічної стабільності, од.	В межах 0,51-0,67
Коефіцієнт антропогенного навантаження, од.	В межах 3,1-3,5
Рівень розораності території, %	Не більше 60
Частка природних територій у загальній площі, %	Не менше 35
Рівень відновлення ґрунтового покрову, од.	Не менше 1
Ліси
Рівень лісистості території держави, %	Не менше 20
Коефіцієнт відтворення лісів відповідно до площі суцільних рубок (рівень відтворення лісів), %	Не менше 2 [1]
Питома вага заповідного природного фонду, % від території країни	Не менше 10,3
Водні ресурси
Індекс забрудненості поверхневих вод (ІЗВ), од.	Не більше 2,5
Інтегральний показник рівня трофності вод ( індекс E-TRIX), од.	Менше 5
Ступінь зносу водогінних та каналізаційних мереж	Не більше 35%
Потужність споруд оборотного водопостачання об’єктів господарювання, тис. куб. метрів на добу	Не менше 80
Поводження з відходами
Кількість утворених відходів на душу населення, т/душу населення	Не більше 6
Темпи зростання накопичених відходів, разів	Не більше 1
Темпи зростання рівня вторинного використання відходів, разів	Не менше 1
Результативність державної політики у сфері охорони навколишнього середовища
Інтегральний індекс реалізації екологічних програм, %	Не менше 100
Темп зростання ресурсоємності економіки, разів	Менше 1
Темпи зростання енергоємності економіки, разів	Менше 1

Висновки та пропозиції

Адекватна оцінка процесів, що відбуваються в природному середовищі, під впливом посилення антропогенного навантаження, є важливою передумовою для своєчасного виявлення загроз національній безпеці в екологічній сфері і своєчасного реагування на них. Здійснення такої оцінки потребує використання кількісних показників, що в достатній мірі характеризують стан національної безпеки в екологічній сфері. При цьому варто враховувати, що значення цих показників змінюються в часі під впливом багатьох чинників. Відсутність припустимих меж коливань значень цих показників ускладнює процес оцінки ситуації та виявлення загроз національній безпеці в екологічній сфері. Тому завдання з визначення граничних значень показників, за межами яких можуть розвиватися незворотні зміни довкілля, є вкрай актуальним.

Аналіз існуючої нормативно-правової бази, результатів наукових досліджень, досвіду міжнародних організацій та розвинутих країн щодо оцінки стану екологічної ситуації дозволив сформувати перелік конкретних показників, що кількісно оцінюють стан безпеки в екологічній сфері, та зроблена спроба визначити їх порогові значення.

З огляду на основні положення Указу Президента України від 8 червня 2012 р. № 389 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року «Про нову редакцію Стратегії національної безпеки України» і стратегічний курс країни на сталий розвиток вважали б за доцільне Мінекономіки України, Мінприроди України, Мінсоцполітики України та ДСНС України використати вищеозначені показники при доопрацюванні систем моніторингу і оцінки стану національної безпеки, а також чинних методик оцінки економічної безпеки, комплексної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів України, моніторингу показників розвитку регіонів, районів, міст для визнання територій депресивними.

Відділ екологічної та техногенної безпеки

(Л.Д. Яценко)

За матеріалами Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України

http://www.niss.gov.ua/articles/1150/

Ще раз про стандарт NTA

      Нещодавно робоча група, що складається з представників виробників біомаси і користувачів, ГО, науково-дослідних інститутів, державних і органів з сертифікації працює над переглядом НТА 8080, стандарт, що описує критерії стійкості для біомаси. Зміни включають в себе все, що сфера в даний час охоплює як біоенергія та біоматеріалів продуктів, і що стандарт буде опублікований у двох частинах: частина 1, що містить вимоги до стійкості і частина 2, що містять керівні  вимоги. Проекти стандартів обох частин тепер доступні для коментарів.

Перше видання НТА 8080 було опублікований в 2009 році.  Системи сертифікації була розроблена на основі цього стандарту, використовуючи те ж ім'я. Ця система сертифікації була визнана Європейською комісією, щоб продемонструвати відповідність критеріям стійкості, викладеними в Директиві з відновлюваної енергії (RED). Нові ідеї в стійкості були придбані за останні п'ять років. Крім того, кілька проектів з сертифікації призвело до корисної інформації для оновлення NTA 8080.

Нові аспекти сталого розвитку включають в себе каскадні біомаси, а також можливість виробляти біомасу з  "ILUC низьким ризиком. Крім того, вимоги були згруповані на основі практичного досвіду, посилання на європейські стандарти стійкості (EN 16214 «критерії стійкості для виробництва біопалива і біорідинах на енергоносії додатків - принципи, критерії, показники та контролерів» серії) були включені, і елементи міжнародного стандарту в галузі сталого розвитку - в даний час знаходяться в стадії розробки (в майбутньому ISO 13065, «критерії стійкості в галузі біоенергетики») - були також розглянуті і враховані.

   Ця фаза спрямована, серед іншого, на отримання зворотного зв'язку за проектами стандартів з різних кутів, як на національному, так і на міжнародному.

Зацікавлені особи і групи, можна завантажити проекти стандартів від http://www.sustainable-biomass.org/

В Україні відсутня достатня база стандартів для запровадження процедури сертифікації біопалива

Сьогодні в Україні використовують наступні документи в якості стандартів на тверде паливо:

•  ТУ «Паливо гранульоване»
• Технологічний регламент на виробництво брикетів і гранул паливних з лушпиння соняшнику.
• ТУ «Паливо з відходів деревини, сільськогосподарських культур гранульоване і брикетне»
• ГОСТ 3243-88. Дрова. Технічні умови. 
• ДСТУ 7124:2009 Лушпиння соняшнику пресоване гранульоване. Технічні умови
• ГОСТ 7657-84. Вугілля деревне. Технічні умови.
• ГОСТ 23246-78 Деревина здрібнена. Терміни та визначення .
• ДСТУ7123:2009 Лушпиння соняшнику. Технічні умови. 
•  ДСТУ 7124:2009 Лушпиння соняшнику пресоване гранульоване. Технічні умови                                              

   

                                                     

 Аналізуючи  перелік ми можемо констатувати , що дані документи регулюють лише первинні види біопалива – дрова, здрібнену деревину, лушпиння соняшнику, деревне вугілля. Цікавим лишається той факт, що більшість із них були прийняті у минулому. Покращені та найбільш перспективні продукти – пелети та брикети – майже не стандартизуються: є лише ТУ, що на практиці не виступають нормативним документом, а є лише складовою конструкційної чи технічної документації. Єдиний стандартизований продукт – гранули з лушпиння соняшнику. Проте, його норми, як і норми, прописані у ТУ «Паливо гранульоване» – значно нижчі, ніж норми ЄС, та характеризують здебільшого низькоякісне паливо.

На нашу думку це лише вершина "айсберга". Цілком логічним є врахування стандартів не лише для видів біопалива, а стандартів сертифікації ланцюгів постачання біомаси.

Маємо можливість коротко ознайомитися з деякими прикладами таких стандартів:

• Лісова́ наглядо́ва ра́да (англ. Forest Stewardship Council, FSC), ЛНР — незалежна, міжнародна заснована на членстві природоохоронна організація, метою якої є підтримка екологічно відповідального, соціально вигідного та економічно життєздатного управління світовими лісами. Вона допомагає зберігати лісові ресурси та знаходити рішення проблем, що виникають внаслідок недбалого лісогосподарювання. Дає можливість відслідковувати законне походження деревини для різних потреб.

Регламент ЄС та FSC використовують механізм налагодження ланцюга постачання продукції задля підтвердження тих чи інших аспектів походження деревини

• NTA 8080 є міжнародним стандартом, критеріїв стійкості для твердого, рідкого і газоподібного палива біомаси. Це добровільна угода, створена в широкій панелі зацікавлених сторін. Стійкість в широкому сенсі тут: крім питань зниження викидів CO2, таких, як землекористування, біологічне різноманіття та умов праці в даний час прослідковується весь ланцюг постачання.

Свідоцтво NTA 8080 показує, що компанії з біомаси виробляють, продають або  їх виробничий процес відповідає міжнародним критеріям сталого розвитку.

У 2013 році широка група зацікавлених сторін почалося з поновлення стандарту. У ньому розглядається ряд поточних питань, у тому числі вуглецю боргу, непрямі зміни в землекористуванні (ILUC) і каскадних біомаси. На основі консенсусу між зацікавленими сторонами ці питання переводяться (де це можливо) у вимоги сталого розвитку.