Недовго насолоджувались українці газифікацією населених пунктів. Тепер настав час, коли більшість населення змушена прикручувати краники через дорожнечу енергоносія. Нині люди все частіше повертаються «до джерел», опалюючи житло дровами та соломою – як і сто, двісті, триста років тому.
Однак «джерела» також мають непогані перспективи, якщо до них підійти з розумом, новими технологіями та любов’ю до природи. У цьому переконаний виконавчий директор громадської організації «Інститут біомаси та сталого розвитку» Олексій Рій:
– Кілька років тому був започаткований українсько-голландський проект, у рамках якого рослинні біоресурси почали вивчати й на Полтавщині. Наш інститут об’єднав зусилля вітчизняних і міжнародних експертів, щоб безпосередньо займатися екологічними питаннями і вивчати можливості використання біомаси. Є золоте правило: процес освоєння біоресурсів жодним чином не повинен негативно позначатися на розвитку регіону. Нині нас цікавлять насамперед три джерела біомаси: очерет, солома та біоенергетична рослина світчграс.
Олексій Рій досліджує очеретяні зарості. Фото з сайту phytofuelsstar.com
Світчграсу слід поставити пам’ятник
Олексій Рій розповів, що світчграс, або як його ще називають – просо лозоподібне, – почали культивувати на дослідних ділянках у Решетилівському та Полтавському районах. Ця рослина може рости на одному й тому ж місці до 14 років, не виснажуючи ґрунтів. Зі світчграсу добувають близько двадцяти сполук, які використовують у хімічній промисловості, зокрема виготовляють пакети для сміття, які розкладаються за кілька років. А з сухих решток світчграсу можна робити продукт для спалювання. Головне – розумний сільськогосподарський підхід: щоб не було зміни цільового призначення земель і не виникало конкуренції з харчовими рослинами.
– Солому в нас теж використовують для спалювання, як це робили здавна, – розповідає Олексій Рій. – Однак є кілька аргументів «проти». По-перше, солома горить з утворенням великої кількості попелу. По-друге, спалювати її не завжди ефективно. Упровадження нових технологій обробітку ґрунту, використання у тваринництві зменшує частку соломи, яку можна використовувати для отримання енергії. І третій мінус – ціна. Спочатку фермери продавали її по 50 гривень за 1 тонну, потім по 150, 250, що стало невигідно.
Отже, не дивно, що прихильників відновлювальних джерел енергії найбільше зацікавили очерет і рогіз. На Полтавщині вони ростуть на площі близько п’ятдесяти тисяч квадратних кілометрів. Найбільш перспективні щодо освоєння цих альтернативних джерел палива – Новосанжарський, Лубенський, Чорнухинський, а також Лохвицький і Гадяцький райони. Проте з очеретами теж непросто, адже ця рослина відіграє важливу роль в екосистемі полтавського краю. Відомо, що вона очищає воду, забираючи на себе шкідливі речовини. У непролазних нетрях очерету гніздяться дикі качки та інші птахи, а під водою нереститься риба, відкладають ікру земноводні.
– Спочатку ми обстежуємо й детально вивчаємо відповідне водно-болотне угіддя, а потім уже готуємо наукове обґрунтування щодо його використання, – пояснює Олексій Рій. – Є точки, на яких відбираємо зразки ґрунту, води, рослин. Також проводимо картографування території, визначаємо, які птахи та земноводні там живуть. Повинні бути враховані всі можливі й наявні природні ланцюги. До вивчення можливості викошування певної ділянки потрібно провести комплекс досліджень протягом не менше двох років.
Обіцяють не завдавати шкоди екосистемі
Еколог бачить певні плюси в освоєнні очеретяних заростей. Скошування буде ефективне насамперед для запобігання пожежам. Спалюючи зарості, людина шкодить диким кабанам, птахам, які нерідко гинуть у вогні.
Палії думають, що молода порость буде густішою, – каже він. – Коли згорають плавні, з’являється попіл, який сприяє зміні видів рослин, забур’яненню боліт тощо. Якщо ж весь процес заготівлі біомаси очерету проводити з дотриманням вимог наукового обґрунтування та стандартів, запровадивши менеджмент використання, територія не заболочуватиметься, а очерет справді ростиме набагато краще.
Перш ніж починати викошування, працівники Інституту проводять опитування населення, радяться з керівниками територіальних громад. Пояснюють, що очерет повністю не викошуватимуть, щоб не завдати шкоди екосистемі. І робитимуть це взимку, коли птахи вже відлетіли й відбулося промерзання ґрунту. Є різні думки і погляди на доцільність використання біомаси очерету. Обережність представників територіальних громад викликана відсутністю компетентної інформації. Люди, можливо, не довіряють експертам тому, що пережили негативний досвід схожих обіцянок.
У Лубнах планують побудувати екологічну котельню
Серед очевидних плюсів освоєння очеретяної ниви – нові робочі місця для селян. Щоправда, працювати доведеться у специфічних умовах. Голландці обіцяють поставити полтавцям свою техніку, що допоможе впоратися із зимовими жнивами. Є перспективи, що такі машини навчаться виготовляти і в Україні.
З очерету можна робити брикети, пелети (гранули), якими топитимуть, приміром, великі котельні. Є українсько-голландський задум побудувати екологічну котельню в Лубнах, що буде здатна опалювати велику частину міста. Цілком можливий варіант – виробництво міксованого палива з очерету, соломи та гілок дерев. Сировини повинно вистачити, адже тільки в Чорнухинському та Лубенському районах – до 7 тисяч га очеретів. А гілки та солома – також не проблема.
Очеретокосарка – поки що дивина для місцевого населення. Фото з сайту phytofuelsstar.com
На щастя, Полтавщина багата на альтернативну природному газу та вугіллю сировину. Головне, щоб і люди не мерзли, і природа вижила.
Людмила ПЕРЕДЕРІЙ
