Правозастосування та управління в лісовому секторі України – 2015
Чия земля під лісом?
У свідомості українців ліс – це спільне майно, яким має право користуватися кожен. Не в розумінні рубати для власних потреб що хочеш і де хочеш (втім, у деяких регіонах Карпат є й така ментальність). Але народ безсумнівно вважає, що вільно ходити по гриби, ягоди або просто вештатися лісовими дорогами – це так само природно, як вільно гуляти вулицями.
Донедавна так і було. А з набранням чинності нового (2006 рік) Лісового кодексу ліс фактично відірвали від землі, на якій він росте. Це призвело до того, що за всуціль державної форми власності на лісові землі сам ліс часто переходить у тимчасове користування окремих осіб, які закріпляють це право зведенням парканів та патрулями дебелих хлопців із дебелими ж вівчарками. Але поки земля під лісом залишається державною, процес парканізації ще можна повернути назад або ж принаймні цивілізувати.
У ході проведення земельної реформи в Україні державна форма власності на землі лісогосподарського призначення в Україні залишилася панівною, на відміну від земель сільськогосподарського призначення, які переважно розпайовані й приватизовані. Так, станом на 01. 01. 2011 року, згідно із земельним обліком, 73% сільськогосподарських угідь перебували у приватній власності, тоді як за даними державного обліку лісів у власність та користування громадянам було передано менше 0,1% загальної площі лісових ділянок. Отже, як власник лісових земель держава зберегла істотний важіль впливу на розвиток сільських територій у лісових регіонах.
Шляхом послідовного внесення змін до Земельного кодексу нині створено особливі, порівняно з іншими категоріями земель, умови розпорядження землями лісогосподарського призначення. Із 2006 року обласні, а не районні державні адміністрації уповноважені надавати земельні ділянки лісогосподарського призначення у постійне користування із земель державної власності. З 2012 року виключне право «вилучати ліси для не лісогосподарських потреб» надано Кабінету Міністрів України, незалежно від площі земельних ділянок державної власності.
Це загалом поліпшило ситуацію, хоч пройдисвіти все одно знаходять способи обійти цю норму. Також з минулого року за погодженням з урядом здійснюють зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності. Очевидно, що підвищення рівня розпорядчих органів загалом свідчить про зростання ролі земельних лісових ділянок у формуванні земель державної власності.
Але чи завжди краще видно ліс із державного вікна? Може, віддати управління ними місцевим громадам через місцеві ж ради? Принаймні частину лісів?
Завдання нового парламенту – зруйнувати паркани між лісом і народом. Фото Oлександра Лепетухи
Громада хоче своє
«Нині процеси розмежування земель державної й комунальної власності надміру затяглися, – каже експерт міжнародної лісової програми FLEG Віталій Сторожук. – Понад 12% площі державних лісових земель перебувають у користуванні підприємств, підпорядкованих органам місцевого самоврядування. У період розформування колективних сільськогосподарських підприємств сільське населення очікувало, що відбудеться «громадська реституція» й аграрні ліси передадуть місцевим громадам. Нарешті 2012-го (через 13 років після реформаторських президентських указів Леоніда Кучми) було проведено законодавче розмежування зе?мель державної й комунальної власності, яке надає можливості формування комунальної власності на ліси.
Розвиток можливостей наближення лісів до народу дало набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Згідно з ним, з 1 січня 2013 року земельні ділянки (зокрема лісогосподарського призначення), які перебувають у постійному користуванні комунальних підприємств, установ, організацій, вважаються землями комунальної власності відповідних територіальних громад. Згідно із Земельним кодексом, суб’єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.
Плюс закону: державну реєстрацію права комунальної власності здійснюють безоплатно. Мінус: можливості здійснення таких правочинів із землею обмежені. Проте можна очікувати, що районні та обласні ради таки проводитимуть державну реєстрацію насамперед з огляду на загрозу втратити набуті завдяки закону права.
І це ще не всі перепони. Комунальні ліси як об’єкти спільної власності залишатимуться поза сферою впливу територіальних громад, доки не буде визначено повноваження сільських та селищних рад щодо управління та контролю ведення лісового господарства в цих лісах. Ці повноваження можуть бути визначені в договорі, що його, згідно із Земельним кодексом, мають укладати стосовно володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у спільній частковій власності. Учасник спільної часткової власності (територіальна громада) має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки або отримати його у володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідають розмірам належних їм часток.
Та оскільки прагнення громад самим управляти лісами велике, завдяки змінам до земельного законодавства найближчим часом очікується зростання площі таких земель.
Для тих, хто запізнився
Законодавство врегульовує умови набуття права комунальної власності для тих, хто вже має державну реєстрацію права постійного користування комунальних лісогосподарських підприємств.
А що робити комунальним лісогосподарським підприємства, які не отримали актів на право постійного користування до 1 січня 2013 року? Згідно із законом, землі, передані комунальним лісогосподарським підприємствам, на які не видано державних актів на право постійного користування, залишаються у державній власності. Чи можуть ці підприємства зареєструвати право постійного користування цими земельними ділянками, а відповідні ради – право комунальної власності? З іншого боку, чи можна ці земельні ділянки зі складу земель державної власності передати у постійне користування державних лісогосподарських підприємств? (Нині така передача активно відбувається згідно із розпорядженнями Кабінету Міністрів України, але далеко не скрізь це відбувається безболісно).
Відповіді на ці запитання залежать від рішення обласної державної адміністрації. Обласна державна адміністрація може через господарський суд забрати землі з користування комунального підприємства з подальшою їх передачею держлісгоспам. А може піти назустріч громаді й задовольнити клопотання комунального лісогосподарського підприємства щодо розробки проекту землеустрою з відведення земельних ділянок. А пізніше – схвалити цей проект, що означатиме надання земельних ділянок державної власності у постійне користування підприємству комунальної власності, й одночасно передаватиме земельні ділянки державної власності у комунальну.
Це ставить у нерівні й залежні умови комунальні лісгоспи. Тому бажано створити рівні умови формування державної та комунальної власності, для цього змінити певні норми Лісового кодексу.
У ситуації, що склалася, всі сторони поки що мовчать. Комунальні лісогосподарські підприємства, що не отримали державних актів лише на частину земельних ділянок, поки що не планують землеустрій решти земель. Існує загроза їх втрати, що може обумовити реорганізацію або й ліквідацію підприємства. Також не доцільно спрямовувати кошти на лісовпорядкування всієї площі, а для частини території лісовпорядкування не проводиться. Обласні державні адміністрації також вичікують, адже судові процеси можуть бути тривалими, а наслідки ліквідації підприємств часто непередбачувані.
Так чи інакше, можливий конфлікт інтересів органів влади і органів місцевого самоврядування. Важливо йому запобігти.
«Урядовий кур’єр»
