http://www.gazeta-ptk.org.ua/archives/1587
Недовго насолоджувались українці газифікацією населених пунктів. Тепер настав час, коли більшість населення змушена прикручувати краники через дорожнечу енергоносія. Нині люди все частіше повертаються «до джерел», опалюючи житло дровами та соломою – як і сто, двісті, триста років тому.
Однак «джерела» також мають непогані перспективи, якщо до них підійти з розумом, новими технологіями та любов’ю до природи. У цьому переконаний виконавчий директор громадської організації «Інститут біомаси та сталого розвитку» Олексій Рій:
– Кілька років тому був започаткований українсько-голландський проект, у рамках якого рослинні біоресурси почали вивчати й на Полтавщині. Наш інститут об’єднав зусилля вітчизняних і міжнародних експертів, щоб безпосередньо займатися екологічними питаннями і вивчати можливості використання біомаси. Є золоте правило: процес освоєння біоресурсів жодним чином не повинен негативно позначатися на розвитку регіону. Нині нас цікавлять насамперед три джерела біомаси: очерет, солома та біоенергетична рослина світчграс.
Олексій Рій досліджує очеретяні зарості. Фото з сайту phytofuelsstar.com
Світчграсу слід поставити пам’ятник
Олексій Рій розповів, що світчграс, або як його ще називають – просо лозоподібне, – почали культивувати на дослідних ділянках у Решетилівському та Полтавському районах. Ця рослина може рости на одному й тому ж місці до 14 років, не виснажуючи ґрунтів. Зі світчграсу добувають близько двадцяти сполук, які використовують у хімічній промисловості, зокрема виготовляють пакети для сміття, які розкладаються за кілька років. А з сухих решток світчграсу можна робити продукт для спалювання. Головне – розумний сільськогосподарський підхід: щоб не було зміни цільового призначення земель і не виникало конкуренції з харчовими рослинами.
– Солому в нас теж використовують для спалювання, як це робили здавна, – розповідає Олексій Рій. – Однак є кілька аргументів «проти». По-перше, солома горить з утворенням великої кількості попелу. По-друге, спалювати її не завжди ефективно. Упровадження нових технологій обробітку ґрунту, використання у тваринництві зменшує частку соломи, яку можна використовувати для отримання енергії. І третій мінус – ціна. Спочатку фермери продавали її по 50 гривень за 1 тонну, потім по 150, 250, що стало невигідно.
Отже, не дивно, що прихильників відновлювальних джерел енергії найбільше зацікавили очерет і рогіз. На Полтавщині вони ростуть на площі близько п’ятдесяти тисяч квадратних кілометрів. Найбільш перспективні щодо освоєння цих альтернативних джерел палива – Новосанжарський, Лубенський, Чорнухинський, а також Лохвицький і Гадяцький райони. Проте з очеретами теж непросто, адже ця рослина відіграє важливу роль в екосистемі полтавського краю. Відомо, що вона очищає воду, забираючи на себе шкідливі речовини. У непролазних нетрях очерету гніздяться дикі качки та інші птахи, а під водою нереститься риба, відкладають ікру земноводні.
– Спочатку ми обстежуємо й детально вивчаємо відповідне водно-болотне угіддя, а потім уже готуємо наукове обґрунтування щодо його використання, – пояснює Олексій Рій. – Є точки, на яких відбираємо зразки ґрунту, води, рослин. Також проводимо картографування території, визначаємо, які птахи та земноводні там живуть. Повинні бути враховані всі можливі й наявні природні ланцюги. До вивчення можливості викошування певної ділянки потрібно провести комплекс досліджень протягом не менше двох років.
Обіцяють не завдавати шкоди екосистемі
Еколог бачить певні плюси в освоєнні очеретяних заростей. Скошування буде ефективне насамперед для запобігання пожежам. Спалюючи зарості, людина шкодить диким кабанам, птахам, які нерідко гинуть у вогні.
Палії думають, що молода порость буде густішою, – каже він. – Коли згорають плавні, з’являється попіл, який сприяє зміні видів рослин, забур’яненню боліт тощо. Якщо ж весь процес заготівлі біомаси очерету проводити з дотриманням вимог наукового обґрунтування та стандартів, запровадивши менеджмент використання, територія не заболочуватиметься, а очерет справді ростиме набагато краще.
Перш ніж починати викошування, працівники Інституту проводять опитування населення, радяться з керівниками територіальних громад. Пояснюють, що очерет повністю не викошуватимуть, щоб не завдати шкоди екосистемі. І робитимуть це взимку, коли птахи вже відлетіли й відбулося промерзання ґрунту. Є різні думки і погляди на доцільність використання біомаси очерету. Обережність представників територіальних громад викликана відсутністю компетентної інформації. Люди, можливо, не довіряють експертам тому, що пережили негативний досвід схожих обіцянок.
У Лубнах планують побудувати екологічну котельню
Серед очевидних плюсів освоєння очеретяної ниви – нові робочі місця для селян. Щоправда, працювати доведеться у специфічних умовах. Голландці обіцяють поставити полтавцям свою техніку, що допоможе впоратися із зимовими жнивами. Є перспективи, що такі машини навчаться виготовляти і в Україні.
З очерету можна робити брикети, пелети (гранули), якими топитимуть, приміром, великі котельні. Є українсько-голландський задум побудувати екологічну котельню в Лубнах, що буде здатна опалювати велику частину міста. Цілком можливий варіант – виробництво міксованого палива з очерету, соломи та гілок дерев. Сировини повинно вистачити, адже тільки в Чорнухинському та Лубенському районах – до 7 тисяч га очеретів. А гілки та солома – також не проблема.
Очеретокосарка – поки що дивина для місцевого населення. Фото з сайту phytofuelsstar.com
На щастя, Полтавщина багата на альтернативну природному газу та вугіллю сировину. Головне, щоб і люди не мерзли, і природа вижила.
Людмила ПЕРЕДЕРІЙ
